середу, 10 вересня 2014 р.

Андрій Валентинов "Ола"

Увага. Весь текст нижче - це дифірамби автору та беззаперечне захоплення твором. Кому не подобається - не читайте.
Роман розповідає про Іспанію періоду закінчення Реконкісти, коли та ще була поділена на окремі королівства, а Торквемада тільки розпочав проведення своїх вогняних шоу з летальним кінцем. Головний герой - контрабандист Начо, на прізвисько Бланко, зустрічає в придорожньому трактирі божевільного каліку дона Саладо (тогочасного Дон Кіхота), і його життя змінюється, (банальна фраза, знаю)
Мені дуже подобається бажання автора (який, до речі, кандидат історичних наук Харківського національного університету) докопатися до суті історичних подій, розібратися в причинах, не лише очевидних, а й у прихованих.  Більшість авторів таким не заморочується, а більшість читачів не цікавиться. Але тут... Дивись перше речення.
Сюжет роману в міру історичний, в міру фентезійний, в міру реалістичний та романтичний. Словом, ідеальні пропорції плюс цікаво. Дуже цікаво написано. От лише викликало подив те, як панькалася з головним героєм інквізиція. І попрощатися відпускали, і погуляти раз чи двічі... Аж дивно.
За головного героя автору окрема подяка. Людина, в якій вживаються лицар і контрабандист. Ну як вживаються? Краще, ніж Доктор Джекілл і містер Хайд, але все одно погано. Він метається між благородством і страхом за власну шкуру, викликає захоплення і огиду, мститься повії, що здала його інквізиції і намагається її врятувати, понад усе боїться смерті і грається з нею в піжмурки, щоб врятувати незнайомих людей. І при всьому цьому Начо не назвеш неоднозначною людиною. Він на диво однозначний, просто сам про це ще не здогадується.
А за сеньйориту Інессу автору дякую тисячу разів. Це той випадок, коли дама серця не стала ідолом чи статуєю, а залишилася живою людиною. Ну гаразд, не зовсім живою. Але живішою за багатьох шляхетних панночок, яким не доводилося стрибати з вежі захопленого ворогами замку.
Мене, до речі, спершу, дуже дратував прикметник "лобаста" у відношенні Інесси, але потім я згадала божевільні критерії краси у 13 ст., коли лоб на півобличчя вважався ознакою краси та благородства, і все стало на свої місця. Це слово -  натяк для таких дурних читачів як я, котрі всю книгу мучаться над питанням: "Це та сама Іннеса, що й в легенді, чи інша?"
Всі інші персонажі від дона Саладо до віслюка з колоритним ім'ям так само цікаві й харизматичні, от лише, якщо я візьмуся про них писати, вийде ціла дисертація. Тому прошу повірити мені на слово і прочитати цю, безумовно прекрасну книгу.
Скачати можна тут. Письменник наш, але видавництво, на жаль, російське. Я буду мріяти про переклад, раптом диво станеться. І обов'язково прочитаю ще книги цього автора
Читайте українських письменників. І любіть Україну.

Немає коментарів:

Дописати коментар