Шлях крізь смерть

Четверта книга циклу про “Котів-вояків” тільки підтверджує думку, що виникла в мене після прочитання «Вогню і криги»: «Це така ПліП, тільки про котиків». Порівняння доволі грубе, але в авторок циклу та в Джорджа Мартіна справді можна побачити схожі методи роботи. Насамперед це традиція ні півсловом не оцінювати героїв у тексті, залишаючи все на розсуд читача. До того ж, в обох випадках автори схильні перевіряти принципи своїх героїв на міцність і дуже чітко та логічно розраховувати наслідки їхніх вчинків для них самих та їхнього оточення.

У романі «Здіймається буря» це особливо чітко видно з того, як наслідки нелогічного, імпульсивного, але доброго вчинку Вогнесерда та його друга рятують в біді цілий Громовий клан. З того, які важкі та далекосяжні наслідки має зрада колишнього воєводи клану. З того, як один вибір одного кошеняти ледве не ламає його дядька.

Власне, ця книга оповідає про зраду і смерть. Про те, що вони ходять разом. Про те, як одна зрада тягне за собою іншу. Синьозірка після зради Тигрокігтя втрачає опору під лапами і ступає на небезпечний шлях безумства, тим самим зраджуючи свій клан. Мимоволі, але від того зрада не перестає бути згубною. Хмаролап зраджує довіру Вогнесерда та Громового клану і тим самим ускладнює життя молодому воєводі, якому й без того не солодко. Громовий клан зраджує власні закони честі, відмовляючи в допомозі Тіньовому клану і тим самим, хоч і рятується від епідемії, але виявляється неготовим до того, яке місце займе Тигрокіготь в залишеному напризволяще клані, і того, які наслідки це нестиме для всього лісу…

Це книга про смерть. Смерть чигає на героїв усюди, Тіньовий клан страждає від епідемії, Громовий — від вогню, насланого Двоногами, помирають любі серцю герої і ті, кому до того присвятили хіба кілька сторінок. Угіддя чотирьох кланів вже не просто місце, де важко жити — тепер це місце, над яким нависла тінь смерті. Визначене, хоч і непросте життя чотирьох кланів тріщить по швах — і вмирає на Раді в останніх розділах книги. Звичний світ остаточно загинув, але ніхто не хоче в це вірити.

Вогнесердові тут у чомусь простіше, бо він чужинець і того звичного померлого світу для нього не існувало. А в чомусь складніше, бо чужинцю нема на кого опертися. Принаймні, на початку книги. Він сам-один, на місці воєводи, обраний не зовсім правильно, не знає, як діяти, залишився без найкращого друга і без наставниці. А відповідальності йому відміряли значно більше, ніж звичайному воєводі.

Так, Вогнесерд знайде нових союзників

і стане гідним воєводою. Але заплатить за це велику ціну. Виросте над собою і знову й знову обиратиме між двома лихами, намагаючись знайти вихід із замкнутого кола для свого клану, для себе, для всіх котів… Бо це книга про вибір, навіть цілий підцикл — про  вибір, про його ціну та про його необхідність. Про те, що ми, байдуже, коти чи двоноги, обмежені тільки наслідками свого вибору.

 Четверта частина циклу старанно «підбирає хвости» і збирає докупи розкидані сюжетні лінії, адже до закінчення першого підциклу залишилося зовсім трохи. Смерть вже панує в лісі, безумство відбирає в Громового клану Провідницю, а вогонь – домівку. Двоноги зі хтонічного жаху та віддаленої загрози стають передвісниками загибелі… Кожен клан мусить обирати, як він пройде крізь смерть і куди вирушить далі.

Колись саме на цій книзі я зламалася, читаючи російський переклад. Так похмуро, безнадійно та ще й погано написано. В українському перекладі похмурості не менше, але відчуття «погано написано» (насправді — погано перекладено) нема. Доведеться читати далі і вірити, що Синьозірка знала що робила, приймаючи до клану кицюню. І що Громовий клан зможе вийти з майбутньої лиховісної бурі, не втративши своєї честі, а його воєвода — знайти цей вихід. Тим паче, що і переклади, і оформлення книг, незважаючи на швидкість виходу, тримаються на високому рівні. Будемо сподіватися, це стане традицією видавництва АССА.