четвер, 12 червня 2014 р.

Володимир Аренєв "Бісова душа або заклятий скарб"

Українське фентезі. Воно існує, просто про нього мало хто чув. І Володимир Аренєв - один з кращих читаних мною українських авторів фентезі. Невеличка повість була не так давно перевидана видавництвом "Києво-Могилянська академія". Оформлення книги, звісно, шикарне, але панове видавці! Майте совість - не у кожного потенційного покупця є сто гривень на книгу. Чому б не випустити паралельно з накладом такого гарного подарункового видання ще й економ-варіант книги?
Особисто я грошей на цю книгу так і не нашкребла. Тож дякую своєму головному редактору за гуманітарну допомогу літературним наркоманам і зобов'язуюся книгу таки повернути :-).
Сюжет твору крутиться навколо таємничої скриньки, яку головний герой - літній характерник Андрій Ярчук повинен заховати та заклясти місце, а попутно врятуватися від усіх тих, хто полює за цією скринькою.
Про саму повість - те, що починається, як пригодницьке чтиво з кожним кроком до фіналу все більше перетворюється на філософську повість про сенс життя, про вірність та зраду. Про борги, які слід віддавати, про самопожертву та жертву чужу, про ціну, яку доводиться платити за виконання обіцянок. Вся ця філософія гармонічно поєднується з українською міфологією - величезним і досі необробленим матеріалом для фентезійних книг. Та й історичне тло книги правдоподібне. Прискіпатися зможе хіба що дуже скептично настроєний професор.
Книга дуже цікава і захоплива, але читаючи її я так і на змогла позбутися почуття похмурої приреченості, начебто якийсь дамоклів меч завис над головним героєм і ніщо вже не може цей меч відвести. Як показав фінал - відчуття було правильним. Ярчук у своїй подорожі збирав докупи врожай свого життя: хороші й негідні вчинки, здійснені ним упродовж життя. Це справді його остання мандрівка перед тим, як козак вирушить Божим шляхом. І кінець цієї мандрівки вирішено заздалегідь. Звідси й почуття приреченості та смуток, який зостається після книги, незважаючи на відносно оптимістичний фінал. 
Окрема претензія до автора післямови - русалки, мавки та інші подібні істоти, сукупно названі у повісті берегинями справді за народними переказами не мають пупа. Це не авторська вигадка.
Це чудова неочікувано філософська повість з чудово відтвореним колоритом епохи. 
Читайте українське фентезі. І любіть Україну

2 коментарі:

  1. Починаючи читати, я думала, що це буде щось підліткове. Як я помилялася)

    ВідповістиВидалити