В. Короткевич "Дике полювання короля Стаха"

Після кількох років пошуків я нарешті згадала назву прочитаної в дитинстві чудової книги і взялася її перечитувати. Але от біда - в інтернеті нема українського перекладу цієї книги. Тільки російською та білоруською - мовою оригіналу. Доведеться вчити білоруську ;-)

Коли я вперше прочитала цю книгу тринадцятирічною дівчинкою - то було кохання з першого абзацу.  Назва та автор забулися, а от сюжет та герої трималися в пам'яті усі ці роки.

Та тільки зараз я розумію що ж такого було в цій книзі.

Просто історія ця - не детективна оповідка про спробу довести до божевілля молоду дівчину, щоб загарбати її маєток. І не про кохання і навіть не про білоруську глухомань кінця 19 ст.

Це книга про жертовність. Про очисну жертву привидам минулого, принесену заради майбутнього.

Історія починається тим, що молодий вчений-фольклорист Андрей Беларецкий, мандруючи Білоруссю в пошуках старовинних легенд, випадково потрапляє у родовий замок Яновських - Болотні Ялини. І зостається там, щоб розплутати клубок містичних і жахливих подій, що обплутав його господиню - вісімнадцятирічну Надею Яновську.

З перших сторінок стає зрозуміло, що Надея і є очисною жертвою Болотних Ялин. Жертвою вона призначила себе сама, вважаючи себе відповідальною і за зраду, вчинену одним із перших Яновських королю Стаху (білоруський Роберт Брюс з нещасливим кінцем, якщо ви розумієте про що я) і за нещасне життя білоруських селян. Надея впевнена, що рано чи пізно селяни збунтуються і помстяться панам за своє злиденне животіння, але вона так само свято впевнена, що так і має бути. І коли це станеться пролита кров буде всього лиш розплатою за несправедливість та жорстокість.

Надея зі спокоєм фаталістки готується до своєї очисної смерті, зваливши на себе тягар провин своїх предків. Здається, що доля її вирішена. Але тут у справу вступає ще один жертовний мотив - кохання.

Якщо оповідачу та за сумісництвом головному герою я просто симпатизувала, то Андреєм Свеціловічем я захоплювалася. Він один із тих, хто за словами Ліни Костенко "Народжується раз на століття, а померти може кожної миті". Воістину шекспірівський персонаж до пари Надеї.

Смерть його вразила мене найбільше і я в силу своєї дитячої фантазії намагалася перекрутити сюжет так, щоб він зостався живий. Аж поки не зрозуміла, що це неможливо. Свецілович став очисною жертвою замість Надеї і лише тому привиди минулого випустили останню зі своїх лабет. Така жертва, принесена в ім'я кохання, руйнує павутину, якою обплутано останню Яновську і водночас розбиває любовний трикутник, побудований навколо неї ж.

До слова, у "Дикому полюванні..." я вперше і поки востаннє побачила такий трикутник. Коли суперники замість того, щоб змагатися за серце прекрасної дами об'єднують свої зусилля заради її порятунку. І це не просто тимчасова співпраця - вони стають друзями. І смерть Свеціловича не дає загинути цій дружбі, залишає її чистою й незаплямованою. Таким був його вибір - перемогти долю навіть ціною власного життя.

Підсумовуючи свої роздуми, я можу сказати, що ця повість про зв'язок минулого і майбутнього, про те, що нічого у цьому світі не минає безслідно. І про те, що навіть долю можна перемогти, хоч за це й доведеться заплатити високу ціну.

Обов'язково прочитайте цю книгу. І любіть Україну. І Білорусію заразом)