Г. Л. Олді "Пасербки восьмої заповіді

     Ця книга якась незвична для Олдів. Я, звісно, читала тільки перші дві книги Мікенського циклу та одну книгу Ойкумени, але все ж трохи судити можу. Всі попередні прочитані мною їхні книги — це філософія з дією, а тут — дія з філософією.

Ця книга про прийомних дітей Самуїла-баци, злодіїв і дітей злодія, але злодіїв незвичайних. Вони крадуть не гроші й не коштовності, а бажання, почуття й таланти. І для них усіх подібний дар — то благословення й прокляття водночас.

І для абата Яна, що краде гріхи своїх прихожан, а потім сам страждає від них.

І для дружини купця Терези, яка краде у свого чоловіка надлишки совісті і назбирує у своїй душі аж забагато цього рідкісного почуття.

І для фехтувальника Михала, що страшенно ревнує свою молоду дружину, але замість того, щоб завоювати її серце, намагається викрасти з нього любов до суперника (якої )

там, як виявилося, нема. Отака ціна вашій здогадливості, хлопці)

Але найгірше дісталося наймолодшій, Марті, яка осмілилася вкрасти у диявола з-під носа душу свого коханого.

Ну а далі починаються шалені перегони, приправлені, як завжди у Олді, філософією. І от до філософії у мене є претензії. Ні Раю, ні Пекла не існує, стверджують автори, їх ми переживаємо тут, на землі. Така собі вільна інтерпретація єресі Катарів. Ну щодо пекла я можу й погодитися. От лише це означає, що коли з людиною сталося лихо, то вона сама винна. За минуле чи позаминуле життя. І якщо людина за життя багато настраждалася, то в попередньому житті вона була закоренілим негідником, так? Неприємно таке чути. концепція пекла, як не дивно, приємніша.

З Раєм ще гірше. На цій планеті ніде нема раю, не може його тут бути за замовчуванням. Бо наш світ — поле бою добра і зла. І не знайдеться в ньому жодної бочки меду без ложки дьогтю. Закон природи, ага.

Єдине, що мені сподобалося в цій концепції — Чистилище. Адже Дантове (католицьке, тобто =) ) Чистилище якось не надихає. Не всякий гріх можна спокутувати фізичними навантаженнями. Але й православна відсутність Чистилища мені не до душі. А от ідея, написана в "Пасербках..." сподобалася. Нагрішила людина так, що і в Пекло ще рано, і в Рай запізно — народжуйся дорогенький, заново і спробуй надолужити втрачене. На цьому теологічну суперечку припиняю і переходжу до, власне книги.

Книга цікава. Дуже цікава, хоч і коротка. Єдина заувага авторам — лінія з Джошем. Що з ним сталося далі? Невже Мартин коханий так все життя й прожив у собачому тілі? Хотілося б почути відповідь.

P.S: Я вже відкладала убік прочитану книгу, коли побачила на форзаці рік випуску і наклад. І у мене з'явилося добре й світле бажання кого-небудь придушити.

Любі українці, а конкретно українці-книголюби! Як це так, що за вісім років ви так і не розкупили двотисячний наклад? Десять гривень за книжку - це ж майже задарма. А якби розкупили, то може "Зелений пес" ще щось із Олді переклав би. Не факт, звісно, але...

А ви, дорогі мої видавці та власники книгарень! Як так сталося, що за ці ж вісім років, я дану книгу у книгарні побачила лише місяць тому?

Ні, я розумію — у сі ті, до кого я апелюю, вони як паралельні прямі. Рухаються в один бік, але не перетинаються. Але після такого шоку хочеться взяти в руки молота і погнути ці прямі так, щоб вони між собою бантиком зав'язалися.
Купуйте книжки українською. І любіть Україну.